грусная история любви

Сиджу на підвіконнику власної квартири і споглядаю як іде дощ...дощ який зветься осіннім,осінній тому що без цих свіжих і гірких слуіз неба, осінь була б не така...Небо...Чому ж воно плаче? Чому сльози неба такі гіркі? Що заставило його плакати? Чому в осінній період воно набуває сірого відтінку і дується на всіх, дується і лиє свої гіркі осінні сльози?...А се через те, що воно бачило міліон чи мільярд трагічних історій, історій кохання, історій в яких закохані відавали себе заради своєї другої половинки, історій які були дуже драматичними...
...І ось одна з них... Весняний вечір...в повітрі відчувається запах кохання, запах чогось нового і незвіданого...повертаючись до дому хлопець побачив чарівну дівчину, яка просто випромінювала добро і щастя, красу і милість...і він одразу зрозумів що це вона, так саме вона, так зрозумів що саме її він зможе кохати вічно, кохати в добрі і в горі, кохати до самісінької смерті......вона також звернула на нього увагу, також покохала його чарівну усмішку, і добрі зелені очі, саме так очі, цих добрих очей і ніжної усмішки вона чекала вже не один рік...він насмілився до неї підійти вони познайомились...і одразу зрозуміли...зрозуміли що це кохання...кохання яке буває один раз на мільйон, кохання в яке вірять тільки романтики, в яке вірять люди які його відчували...вони взялись за руку і провели той вечір просто шаленно чарівно...шаленно романтично...їхньому коханню не було меж...під вечір, вийшовши на галявину вони проважали сонце, сонце яке заходило...сонце якому вони дякували зацей чарівно прожитий день, сонце яке подарувало їм найнезабутніший день в житті......все було просто чудово, так проходили дні...дні для них йшли наче секунди...кожен з них боявся втратити один одного, бо вони знали якшо втратять, то втратять частинку себе...якщо втратять то небуде смислу на життя, небуде заради чого жити...так вони це розуміли......розуміли і берегли один одного...але...всетаки невберегли...невберегли...невберегли... невберегли...невберегли...і так хочиться кричати і кричати...Як можна було невберегти таке кохання?...після ще одного чарівно проведеного дня...він повертався додому...і повз нього з шаленною швидкістю промчала швидка допомога...він подумав..."от якби з моєю милою шось трапилось я б непережив"---звичайно шо непережив адже він їй поклявся що вони помруть в один день...і він неміг подумати що цей день буде сьогодні...піднявшись по сходах до дому...включивши телевізор...і побачивши в новинах, що дівчина викинулась з 9 поверху...по його обличчі пройшла сльоза...адже це був будинок його дівчини, його коханої і милої дівчини, без якої він не уявляв своє життя...невстиг він ні в чому розіратися...як встав з крісла і побіг до неї...побіг що мав сили...біг зі всієї віддачі і небачачи нікого...і тут вибігши на дорогу на червоне світло він попав під машину...попав і загинув...загинув так по дурному...він незнав...незнав що це не його мила...він незнав що його мила спокійно лежить в ліжку з заплющеними очима...але з заплющеними назавжди...заплющеними від важкої хвороби...але він відчув...відчув, що вона померла...це і є кохання...від такої трагічної історії я б сам заплакав...заплакав як небо...заплакав навічно...ПОДУМАВ Я!!!