тобі

з сумом згадую той час
коли бачив повсякчас
промінець в очах щасливих
гомінких,по-справжньому чарівних
у бездонних і мрійливих
в вірних і сміливих
що по-справжньому зігріли
і навіки полонили.

а коли згадаю твою мову
то пргадується знову
всеЄ,що було у житті
і усе назад зникає в воротті,
залишається одне лиш,
що безсумніву- найважливш
образ твій та сиует
в пам"яті як той конспект,
вже не можеш ти без цього
й завжди надієшся на нього.

кожен раз пригадую обійми,
що мене, як лід топили
у останній день отой проклятий,
що в нього я як клятий
трохи більше часу попросив,
а він мене і не пустив
до тебе милої,моєї
до усмішки, чарівної, твоєї...